Заплакані очі, стривожене серце.
Ісусе, мій Друже, мене підкріпи!
Хай жодна образа в мені не знайдеться,
Покрити любов’ю усе поможи.
Зневажливе слово поранило душу,
І погляд принизливий болю завдав.
Любити у відповідь хочу, я мушу,
Як Ти, мій Господь, що невинно страждав.
А ще обманули і “плащ” мій забрали,
“Сорочку” віддати? О, Боже, дай сил!
Я згідна, Ісусе, лише б їм пізнати,
Що чинять не добре. І Ти би простив!
Навчи мене, Боже, щоб мудро чинити,
Хоч зверхність й корисливість бачу в житті.
Дивлюсь на Христа, Він умів всіх любити, —
Без сумніву, приклад достойний мені.
Коли мені важко і серце ридає,
До Того іду, Хто безвинно страждав.
Як бути приниженим й зраненим знає.
Любив аж до смерті! Що зміг, те віддав.
У прикладі Божім натхнення і сила.
Без сумніву знаю, що треба прощать.
Любов Твоя, Боже, мене підкорила.
Я вірю ти хочеш і будеш спасать.
Ховаю від інших солону сльозину.
Потішена Богом спішу потішать!
Щаслива, бо маю у небі родину,
Не буде ніхто там уже ображать.
За тих, хто образив — від серця молюся.
Їм, мабуть, бракує в житті теплоти.
Хай серця черствого любов’ю торкнуся.
Прости їм, Ісусе, прости їм, прости.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.